Даний текст є тезами виступу викладача культурології Сергія РУСАКОВА на круглому столі «Яких реформ потребує українська освіта?», який відбувся 17 березня у приміщенні фонду «Смолоскип». Учасниками круглого столу був віце-президент АН вищої школи Украхни Максим Стріха, викладач кафедри літератури НаУКМА, директор «Смолоскипа» Ростислав Семків, народний депутат України Леся Оробець, письменник В.Капранов. Модератор – письменник Сергій Пантюк.
Радий взяти участь в обговоренні теми і хотів би насамперед подякувати Сергію Пантюку за запрошення на круглий стіл. Запрошено мене, мабуть, через те що закінчивши минулого літа університет, вже з восени маю за честь читати лекції та семінари в своєму ж рідному виші – Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. І тому сьогодні якраз відбувається моє становлення як викладача, але ще живі спогади зі студентського життя і знаходжусь наче посередині. Вже не студент, але вже молодий викладач. Мій виступ сформульовано як «Учорашня освіта сьогодні» і пов’язана з моїм розумінням освіти, яка, переконаний, повинна бути спрямована на завтрашній день. Яке ми маємо право давати студентам учорашню освіту? Маю на увазі не предмети з історії, а саме методику, форму роботи. Прийшовши восени минулого року до аудиторії як викладач, я з жалем зрозумів, що молодь мало чим цікавиться. Чи вірніше так сформулювати цікавиться, але чимось іншим. Запитуючи, наче легкі питання як «Хто такий Любомир Гузар?» чи «Що таке глобалізація?», студент у відповідь відводить очі в бік. Тому тут маємо відзначити і неспроможність середньої освіти дати інформацію для загального розвитку. Бо в університеті, на мою думку, потрібно вже займатись дещо іншим, ніж пояснювати загальні речі. Вища освіта всім не потрібна! Хоч ще шість років тому я б з цим сперечався, але сьогодні працюючи зі студентами я дійшов до цього висновку. Бажання вчитись в університеті має бути усвідомленим, людина повинна поставити собі конкретну мету і цілі для навчання. Тоді ми зможемо підняти рівень розвитку нашого суспільства. Думаю, що безперервний ланцюжок «дитсадок-школа-університет» має бути переглянута.
Інноваційна система освіти чомусь зводиться лише до комп’ютеризації та інформатизації. Але ж є і інші форми роботи! Так, наприклад, викладаючи дисципліну «Історія української культури», ми на семінарських заняттях проводимо «Дебатний клуб». За чіткими правилами відбувається дискусія на задану тему з історії культури, сучасності. І знаєте, якщо на перших парах студенти ніяковіють, то вже через кілька занять, вони самі просяться виступати і як для 1-го курсу починають оволодівати високою майстерністю в ораторстві. Але ж потрібно не тільки вміти говорити, а й знати що саме сказати. І готуючись до таких занять вони краще засвоюють матеріал і починають самостійно проводити паралелі з сучасністю. От на що, на мою думку, повинна бути спрямована сьогоднішня українська система освіти. На завтрашній день!
Вивчаючи часи становлення найвизначніших університетів України, такі як Києво-Могилянська академія, Острозька академія, студенти порівнюють тодішні процеси з сьогоднішніми. Таким чином ми закінчуємо курс з «Історії української культури» не просто зі знаннями з історії, а й розумінням коріння сучасних процесів і перспективами і тенденціями.
Зауважу і щодо проблеми омолодження кадрів, що працюють в університеті. Виступаючи нещодавно на зборах трудового колективу наш ректор академік Віктор Петрович Андрущенко наголосив на тому що потрібно довіряти молоді. У приклад було наведені такі особистості як Цукерберґ (творець соціальної мережі «Фейсбук») та Гейтс («Майкрософт»), які створили свої винаходи ще в студентські часи. Але, на мою думку, в нашому суспільстві пройде ще багато часу до повної довіри молодим людям. Читаючи сьогодні курс «Історії української культури» дивуюсь як в КМА професорами ставали вже в 23 роки?!
Крім того, молодим викладачам майже немає стимулу залишатись працювати в університеті. Особливо чоловікам. Перспектива отримувати через років двадцять певні надбавки, а поки працювати за 1200 грн. за місяць не надихає і змушує гарних та перспективних кадрів шукати щось інше. А традиційність і усталеність системи не дає простору для творчих експериментів, удосконаленню педагогічної майстерності. Університет – це структура з чіткою ієрархією. Викладач, доцент, професор – це не звання чи поклик, сьогодні це чітка ієрархія всередині університету. Зазначаю, що саме тільки всередині університету, бо вже на вулиці складно відчути себе причетним до роботи зі студентами, частиною інтелігенції тощо.
Радий взяти участь в обговоренні теми і хотів би насамперед подякувати Сергію Пантюку за запрошення на круглий стіл. Запрошено мене, мабуть, через те що закінчивши минулого літа університет, вже з восени маю за честь читати лекції та семінари в своєму ж рідному виші – Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. І тому сьогодні якраз відбувається моє становлення як викладача, але ще живі спогади зі студентського життя і знаходжусь наче посередині. Вже не студент, але вже молодий викладач. Мій виступ сформульовано як «Учорашня освіта сьогодні» і пов’язана з моїм розумінням освіти, яка, переконаний, повинна бути спрямована на завтрашній день. Яке ми маємо право давати студентам учорашню освіту? Маю на увазі не предмети з історії, а саме методику, форму роботи. Прийшовши восени минулого року до аудиторії як викладач, я з жалем зрозумів, що молодь мало чим цікавиться. Чи вірніше так сформулювати цікавиться, але чимось іншим. Запитуючи, наче легкі питання як «Хто такий Любомир Гузар?» чи «Що таке глобалізація?», студент у відповідь відводить очі в бік. Тому тут маємо відзначити і неспроможність середньої освіти дати інформацію для загального розвитку. Бо в університеті, на мою думку, потрібно вже займатись дещо іншим, ніж пояснювати загальні речі. Вища освіта всім не потрібна! Хоч ще шість років тому я б з цим сперечався, але сьогодні працюючи зі студентами я дійшов до цього висновку. Бажання вчитись в університеті має бути усвідомленим, людина повинна поставити собі конкретну мету і цілі для навчання. Тоді ми зможемо підняти рівень розвитку нашого суспільства. Думаю, що безперервний ланцюжок «дитсадок-школа-університет» має бути переглянута.
Інноваційна система освіти чомусь зводиться лише до комп’ютеризації та інформатизації. Але ж є і інші форми роботи! Так, наприклад, викладаючи дисципліну «Історія української культури», ми на семінарських заняттях проводимо «Дебатний клуб». За чіткими правилами відбувається дискусія на задану тему з історії культури, сучасності. І знаєте, якщо на перших парах студенти ніяковіють, то вже через кілька занять, вони самі просяться виступати і як для 1-го курсу починають оволодівати високою майстерністю в ораторстві. Але ж потрібно не тільки вміти говорити, а й знати що саме сказати. І готуючись до таких занять вони краще засвоюють матеріал і починають самостійно проводити паралелі з сучасністю. От на що, на мою думку, повинна бути спрямована сьогоднішня українська система освіти. На завтрашній день!
Вивчаючи часи становлення найвизначніших університетів України, такі як Києво-Могилянська академія, Острозька академія, студенти порівнюють тодішні процеси з сьогоднішніми. Таким чином ми закінчуємо курс з «Історії української культури» не просто зі знаннями з історії, а й розумінням коріння сучасних процесів і перспективами і тенденціями.
Зауважу і щодо проблеми омолодження кадрів, що працюють в університеті. Виступаючи нещодавно на зборах трудового колективу наш ректор академік Віктор Петрович Андрущенко наголосив на тому що потрібно довіряти молоді. У приклад було наведені такі особистості як Цукерберґ (творець соціальної мережі «Фейсбук») та Гейтс («Майкрософт»), які створили свої винаходи ще в студентські часи. Але, на мою думку, в нашому суспільстві пройде ще багато часу до повної довіри молодим людям. Читаючи сьогодні курс «Історії української культури» дивуюсь як в КМА професорами ставали вже в 23 роки?!
Крім того, молодим викладачам майже немає стимулу залишатись працювати в університеті. Особливо чоловікам. Перспектива отримувати через років двадцять певні надбавки, а поки працювати за 1200 грн. за місяць не надихає і змушує гарних та перспективних кадрів шукати щось інше. А традиційність і усталеність системи не дає простору для творчих експериментів, удосконаленню педагогічної майстерності. Університет – це структура з чіткою ієрархією. Викладач, доцент, професор – це не звання чи поклик, сьогодні це чітка ієрархія всередині університету. Зазначаю, що саме тільки всередині університету, бо вже на вулиці складно відчути себе причетним до роботи зі студентами, частиною інтелігенції тощо.
Зазначу пасивність сучасної молоді, а вірніше її інертність. Більшість студентів не знають, хто такий Іван Вакарчук чи Дмитро Табачник і в чому полягає різниця їхньої діяльності. Мене це дивує і лякає, адже саме молодь повинна бути в авангарді, двигуном для поступу. Хоча як культуролог зазначу, що наприклад Арнольд Тойнбі поділяв суспільство на творчу меншість і інертну більшість і що поступ відбувається шляхом Відповіді на виклики. І Відповідь на виклики є творчим актом, на який здатна творча меншість, і для змін потрібно, щоб інертна більшість попрямувала за активною меншістю. Тому тут можу припустити, що наша активна і свідома молодь спрямована щось інше, ніж стати провідником більшості. І це може призвести до непередбачуваних наслідків у подальшому.
Одразу зазначу, що все має своє виключення. І з описаних мною речей. Існують навчальні підрозділи в яких панує творча атмосфера та процеси, що сприяють упровадженню НОВОГО в навчанні. Мені пощастило стати не просто учасником такого процесу, а й активним співтворцем у себе в Інституті філософської освіти і науки. І той вільний студентський дух, який мені прищепили за 5 років я тепер намагаюсь передати уже своїм студентам. А є навчальні підрозділи, де краще сидіти в своєму кутку і не вирізнятись. Все залежить від керівництва, менеджменту. І також у моєму виступі кілька разів звучало таке формулювання як «дати інформацію», не «дати освіту», «навчити». Поясню це тим що, на мою думку, ми повинні в сучасному інформаційному суспільстві використовувати саме такий дискурс, це сприятиме зміні освітньої парадигми.
Дякую за увагу! Буду радий запитанням!
Одразу зазначу, що все має своє виключення. І з описаних мною речей. Існують навчальні підрозділи в яких панує творча атмосфера та процеси, що сприяють упровадженню НОВОГО в навчанні. Мені пощастило стати не просто учасником такого процесу, а й активним співтворцем у себе в Інституті філософської освіти і науки. І той вільний студентський дух, який мені прищепили за 5 років я тепер намагаюсь передати уже своїм студентам. А є навчальні підрозділи, де краще сидіти в своєму кутку і не вирізнятись. Все залежить від керівництва, менеджменту. І також у моєму виступі кілька разів звучало таке формулювання як «дати інформацію», не «дати освіту», «навчити». Поясню це тим що, на мою думку, ми повинні в сучасному інформаційному суспільстві використовувати саме такий дискурс, це сприятиме зміні освітньої парадигми.
Дякую за увагу! Буду радий запитанням!
Я ожидал от Вас, Сергей Сергеевич, культурологичный анализ образовательной системы. Ведь надо вскрыть ценности молодежи: что является ее ценностью? что явяляется ценностью государства, нации? нужна ли в этой стране (мире) в 21 веке ВСЕБІЧНО РОЗВИНУТА ОСОБИСТІТЬ, на развитие чего направлены наши предметы. Знания (образование) - не является уже ценностью, целью и есть только средством для достижения чего? Каръеры, статуса, самореализации?
ВідповістиВидалитиМолодежь не инертна или пассивна, она АНОМИЧНА.
По поводу зарплаты ты прав - это просто жесть. Особенно узнаешь про это, когда надо платить врачам, за лекарства, жилье и т.д.
По поводу университета: это своего рода ОРИФЛЕЙМ - чем выше ты в иерархии, тем больше на тебя работает основание пирамиды. Надо годы, силы и принципы положить, чтобы добраться до верха и получать (мы с тобой знаем что). Может это и не плохо, но надо отрефелексовывать, что это всего лишь игра.
А по поводу Табачника, Вакарчука - но чего-то хотят знать студенты, кто их культурные герои? Для меня хорошим показателем картины мира молодого человека является раздел "популярное" вконтакте - это какая-то каша из уси-пусюсивания над детьми, самовозвеличиваний женщин над мужчинами, коты и т.д.
Пока усьо, с уважением, Ваш Г. А.