Вакуленко Тетяна (псевдонім - По п’ятам за істиною ) Яке значення досягнень природничих наук для сучасної філософії?

«Треба лише трохи побачити

і почути, щоб потім довго

 думати і багато зрозуміти»

Дж. Бруно

       В сучасному світі нам звичне розділення природничих, математичних наук від філологічних та філософських. Ще змалечку ми зіштовхуємося з ними, виділеними в окремі шкільні предмети, а далі розвиваємо своє знання, вступаючи чи то на математичні, природничі або ж філологічні факультети. Та варто було б згадати появу перших університетів (Болонського, Паризького), де всі вони були складовою єдиного факультету – філософського (вільних мистецтв). Що вже й говорити, якщо ми вирішимо зазирнути ще давніше – в колиску західноєвропейської філософії – античність. Там неприховано панує філософія, в якій зароджуються і розвиваються всі науки. З часом від неї відділяються області, щодо яких можливе більш

конкретне вивчення. Хоча процес виділення і відокремлення нових галузей знання йде безперервно, все рівно залишається величезна область, яку ми ще не здатні осягнути і осмислити. Чим більше ми дізнаємося і вивчаємо, тим істотніше розуміємо як багато ще передує нашому вивченню. Ця сфера невідомого постає ніби нерозгаданою частинкою пазлу, на яку направленні наші думки та філософські пошуки.

       Я вважаю, що істинний взаємозв’язок природничих наук та філософії не можна розкрити на конкретних прикладах, тому-що це більш фундаментальне явище, коріння якого йде в основи пізнання нами буття. Воно має численні прояви (теорії в області синергетики, нанотехнології, вчення про ноосферу та ін.), список не варто продовжувати, тому-що ми можемо звернутися до прикладу будь-чого і побачити в ньому прояв зв’язку природи та думки. Не може відбутися якесь відкриття і залишитися при цьому в вакуумі, про нього завжди починають говорити, воно починає розвиватися в нашому розумі. Що ж до нашої сучасності, можна сказати, що знання розвивається в геометричній прогресії – більше відкриттів, більше думок, більше областей, з якими ми маємо справу. І це є рушій розвитку. Проте так було завжди і так само значимо в античності чи сучасності , щоправда з більшим розмахом.

       Завдяки розвитку природничих наук, з’являються нові філософські системи, нові аспекти, вивченням яких в подальшому і займається філософія. Природознавець зіштовхується з багатьма питаннями і явищами, які не можливо пояснити спостереженням чи констатацією фактів, вони потребують обробки мисленням. Окремі аспекти мають бути узагальненими і підведеними до закономірностей. В рамках конкретної науки знання розвивається за певною структурою та принципами, і підходить до своєї межі, крізь яку переходить в філософію, виокремлення меж якої є діло безглузде і неможливе. З цього ми розуміємо, що природознавство не може існувати саме по собі, окремо від філософії. І нам варто знімати капелюхи перед вченими, які віддавали цьому належне і тому зараз ми можемо цілковито насолоджуватись їх працями. Мабуть, найбільш видатною такою постаттю для українського горизонту є Володимир Іванович Вернадський. Відомий природознавець зауважував, що філософія і природничі науки - це є неминучі і невід’ємні сторони одного процесу, які виокремлюються лише в нашому розумі. Природознавство - матеріал, дані, які в подальшому переробляються за допомогою мислення, а філософія –коріння та життєвий простір будь-якого наукового пошуку, і лише їх поєднання здатне проявити нам повну картину.

       В давні часи дослідження обмежувались місцевістю, на якій проживали люди та явищами, які були характерні для цієї місцевості. В сучасності межею природознавства є наш всесвіт і нам немає доступу до всіх інших всесвітів, які теоретично можуть існувати. Але чи є це gnorabimus  природознавства і філософії? Навряд. Розвиток технології, яким славиться наше 21 сторіччя, є каталізатором в цьому процесі. Накопичується маса нових емпіричних знань, які потребують до себе уваги. Це відбувалось споконвіків, є актуальним і зараз. Лише від нас залежить на скільки швидко ми просуватимемося в нескінченність.