Есеї - Ольга Гончар "Чому я тут?"

Я задавала таке ж питання, коли поряд був ти в стані програшу перед розширеною свідомістю, коли влаштовувала чергову революцію, коли лаялась із відділом освіти, коли працювала журналістом, коли сиділа у відділку міліції, коли йшла додому дуже пізно, чи дуже рано, коли отримувала золоту медаль та диплом кухаря, коли багато говорила, причаровувала людей, коли загубилась серед карпатського лісу, реєструвалась вконтакті, пила чай з ким треба й не треба, закривалась у кімнаті, малювала на стінах, зустрічала самотні сонячні ранки на дахах, прокидалась сама й не сама…

Чому я тут? Навіщо мені це? Чому я це роблю?

І не було відповідей.
Наче живу своїм життям, а одночасно проживаю чиєсь інше.

Хто керує моєю свідомістю. Хто є свідомість моєї свідомості?

Адже і вона з чогось склалась, як і я…

Здається, у мене немає мізків…А що ж тоді працює, читає, думає, встає кожного ранку та починає новий день…
Хто моя свідомість? Де ти?
Вилазь! Я хочу подивитися тобі у вічі та сказати все, що я про тебе думаю!
Що ти зробила з моїм життям?
Все, що було важливим колись, стало «байдужим» тепер. Стерли з листка, пожмакали та викинули до смітника, як хочете, як вам подобається.
Це не піддається поясненню. Це не правильно. Але це є. А чи є я?

2 роки.

Прокинулась.

Зрозуміла, що ти мені більше не потрібен.

Зникла.

Ти повернув мене саме в той день, коли засумувала.

Відчув. Я відчула.

Коли почула то слово, про існування якого не знала 17 років, усі вони 17 зникли, і те, що було вадливим 17 років, стало історією, а не життям, коли почула, зрозуміла, що залишуся. Залишилася… Тут.У мене забрали одне життя та кинули в інше. Змінили одних людей на інших. Перші стали чужими, а другі не стали рідними. Кожного ранку встаю та розумію, що не хочу в минуле, теперішнє, тим більше майбутнє.

слово=комбінація звуків=значення=запах=керування

А ти знаєш, хто керує тобою? Поділись…