Сергій Русаков: важко бути Вчителем для одних і Учнем у інших

 Люди – це дещо більше за те, як їх називають: активіст, лідер, голова чогось там десь там, геній-письменник, науковець, педагог, екс-студент, засновник та координатор, есеїст, мандрівник, куратор, організатор проектів…

 Даний формат статті не є діалог «відповідь-запитання». Я намагаюся створити образ людини, про яку пишу, як власне людини, а не представника посади чи роду діяльності.

Сергій "Руся" Русаков

 Цитати… це те, що нас вражає, це те, що ми записуємо, щоб пам’ятати вічно.

Русаков:

Розвиток і розширення світогляду – це те, що дає університет.

5 років у ІФОНі – час пройшов не даремно.

Ми йдемо в університет, бо ми маємо чомусь іти в університет, так вчинив я, так само вчинили і ви.

Ми були «пробними», нам це відверто казали.

Коли  прийшов до університету, то навіть книжок не було в Україні про культурологію. З’явилися у широкому продажі вони лише через певний час.Хто такий культуролог -
питання сформулювалося, а відповідь лише формується, бо кожен університет по-своєму готує фахівців, у нас – це культурно-екскурсійна діяльність, у когось – теорія культури, а десь – гра на баяні теж називається культурологією.

У нас специфічний навчальний підрозділ та спеціальність, і вони «б’ють у голову».

В ІФОНі як випускник я залишаюся дитиною, а водночас даю якесь нове життя іншим..

Пари не мають бути просто парами, це повинні бути як мінімум живі дискусії, але все залежить від того, до кого йдеш, який курс, яка група, багато чинників є важливими.

Нещодавно сперечалися з колегою: чи треба додавати до друзів вконтакті своїх студентів. За класичною педагогікою – це не правильно, бо втрачається певна субординація, а теперішні реалії диктують інші правила. Через соцмережу легше встановити той самий контакт, дізнатися про інтереси студента, про те, що його хвилює.

Лідер – це хтось десь, який завжди знайде час для друзів, своїх, для команди, бо лідер без команди – це ніщо, я навіть не кажу «ніхто», це – «ніщо». Він не просто веде за  собою, він має бути не байдужим до всіх  оточуючих його людей. Йому важко інколи.

Не має бути розшарування: викладач чи друг. Ти маєш бути для студента і тим і іншим, а інколи і підтримкою, бо підтримувати теж потрібно.

Немає поганого студента, можна просто не вміти його зацікавити, але це вже питання до викладачів.

Треба ставати цікавим викладачем для своїх студентів.

 

Хоч як мені не хочеться казати, що у нас велика різниця і т.д., вона не велика, а покоління вже інше. Ви в свої 17 маєте інший досвід, ніж я в свої 17. Це мене дивує. Я у вас вчусь дечому. Ви інші, але не чужі.

Я радий за вас! У вас попереду найкращі роки життя, але якими вони будуть, залежить тільки від вас.

Я пишу, бо так якось склалось.

Якісь мої тексти вписуються в сучасну літературу, якісь ні, більшість, напевно, таки ні.

Але  що таке сучукрліт і чи був постмодернізм в сучасній українській літературі?

Проект "Щоденник" - це три роки мого життя. Не думав, що можна стільки часу думати про щось, що не стосується жінки.

"Щоденник" – доказ того, як ініціатива може стати сильним проектом.

Проза – спосіб зібрати однодумців.

Хто мої читачі? Кілька років тому це була б одна відповідь, в 2009 році на презентації «Келиха імпульсів» – інша, зараз все також  інакше.

Ми маємо пишатись тим, що ми тут живемо, а не йти за кимось кудись, куди нас поведуть.

Питання двомовності – це спекулятивне питання, яке було підняте в 2004 році, воно насправді штучне, але роздмухане досить сильно.

«Кожен другий гетьман», -  у цьому проблема, чи «Моя хата скраю, я нічого не знаю» ?

Тож, є однодумці. Значить, не даремно все це: витрачені години, місяці, роки.

.За п’ятницю-суботу спав тільки одну годину, і лише вчора ввечері організм сказав "стоп" і просто вимкнувся. Треба спати. Так. Не тільки влітку.

Система цінностей має властивість змінюватись. Можу це засвідчити як культуролог. В Античності головною цінністю була людина, у Середньовічі – Бог, потім знову людина, а далі тільки встигай – знання, час, колектив, швидкість, інформація…

У мене сьогодні не змінюються цінності, а навпаки укріплюються.

Не знаю, чим би займався, якби у мене забрали б ІФОН, напевно, довелось би з’явитися у військкоматі.

Ми культурологи без проектора. Досі й досі.

Коли немає приміщення, де можна покласти ножиці та скоч, а не носити їх у сумці, важко працюється в напрямку студентського самоврядування, але ж працюється.

Іноді «відсоток власного життя» залежить від місяця та пори року.

Про які плани на найближчі 5 років можна говорити, коли в 2012 кінець світу?



Ольга Гончар: той, хто боїться невдачі не повинен займатися мистецтвом



Я живу сьогоднішнім днем, мабуть.