Вірші Валіка Дзюбенка

я - не це тіло

у меня есть пустой кошелек,

у меня есть пыль и порох

у меня есть любви мешок,

и вагон ненавидящих полный.

у меня были силы и бремя,

а теперь есть вода и кровать,

я хотел улететь на время,

а теперь ухожу навсегда.

я прощаю тебя, о юность!

я люблю тебя, дерзость моя.

у меня на спине сутулой,

появляется седина.

***

цілуй ворогів

ставай на коліна

волосся відріж

ніхто тепер

не зможе тебе вбити

відвертість міцно

навколо

заховай у собі

це був постріл

і зоря летить

схопившись 

за груди

свої

твоєї дівчини

вже немає

у живих

***

давай якомога швидше покінчимо з цим,

зі світанками в далеких

незвіданих горах,

давай порахуємо всі ті стежки,

по яких ми ходили разом

з тобою.

час від часу нестримно благай

зупинитись,

кожний ранок знаходь 

у холодній росі, 

і саджай під снігами загублені квіти,

і кричи що є сили,

ховайся у вогні.

***

вона схилилась наді мною,
коли я спав,
в останню літню ніч,
і залишила слід -
свій поцілунок
впхнувши мені в рота.
Осінь.

***
цілуй ворогів
ставай на коліна
волосся відріж
ніхто тепер
не зможе тебе вбити
відвертість міцно
навколо
заховай у собі
це був постріл
і зоря летить
схопившись
за груди
свої
твоєї дівчини
вже немає
у живих

***
я осквернил,
потревожил свой дух.
это как танец
на могиле отца,
как закланый агнец
и кровь на сапогах.
это как отречение,
символ веры поверженный,
грязная мысль.