Частина 3
Вони…
- Сашк-о-о-о. Відповідай, не бійся, я на твоїй стороні.
Я мовчу, бо геть не знаю про що говорити. Він тисне на мене, але робить це дуже обережно. Треба відповісти, бодай щось, подати ознаки життя.
- Тисяча вісімсот дев’яносто шостого року, але то не суттєво!
- Звідки ти знаєш?
Він нічого не сказав, лиш кинув оком на шафу.
- Відкрий!
Що відкрий? Що це все означає? Зараз мене турбують лише три питання: « Де я?», « Хто він», « Хто Я?». Я підвівся, і швидко підійшов до шафи.
- Верхня з права.
Я швидко зорієнтувався, відкрив і застиг. Шафа була досить дивною… Зверху тарілки, чашки, інший сервіз, але він був весь у тріщинах. Дивніше те, що задньої стінки у цієї шафи, не має! Я намагаюсь осмислити побачене, але єдине, що спадає на думку, посттравматичний стан + гра світла + ігри мозку = галюцинація???
Але найдивніше лежало прямо в мене перед носом. То була папка. Здається білого кольору.
- Неси сюди. Тут як не як, але світла більше.
В ту ж саму мить, я схопив ту папку, закрив дверцята шафи і пішов до столу, де чекав мене мій друг!
Я сів на свій стілець. І трохи обомлів. Бо, по-перше, папка була дійсно білого кольору, значить відсутність задньої стінки у шафі – цілком реальна?! По-друге, на ній було написано моє ім’я. Моє. Що це таке?
- Так і будеш на неї дивитись? Відкривай!!!!
- А що там?
- Я знаю! А ти?
- Звідки?
Що тут взагалі коїться? Він знає, що знаходиться в папці з моїм ім’ям, а я, її володар, ні! Ні! Так не можна! Відриваю. «Свідоцтво про народження видане….», так що це? Це мої дитячі малюнки,? Звідки вони тут? Наступна сторінка, атестат! Диплом! Свідоцтво про шлюб.
- Свідоцтво про смерть?
- Здивований?!
Він питає мене чи я здивований? Як таке може взагалі бути? Що за чорт?
- А як, ти гадаєш? А ти бачив своє? Я своє, ні!
- Неправда! Ти побачив, своє. Можу показати своє.
- ПОКАЖИ!!!
Мені стає вже не до жартів, але він так спокійно підійшов до свого ліжка, при підняв матрац, і дістав точно таку саму папку як і в мене.
- На, ось глянь. Не така хороша як твоя, але після цього не думаю що щось зміниться
- Невже?
Я відкрив його справу, і чорт забирай, вона була впорядкована, але його документами, я перегорнув на другу сторінку і побачив точно таке саме свідоцтво як і мене. У мене аж в серці похололо. Від болю я схопився за нього, але чогось бракувало. Не довго думаючи, я аж крикнув!
- Де він?
- Ти що, ще не зрозумів? Ти ТРУ-У-УП.
Я відчуваю, як моя нервова система від такого емоційного вибуху, починає відмовляти. Чорт і як я це відчуваю?
- Де мій пульс?
Цього разу я спитав повільно і врівноважено, як міг на той момент!
- А нема!
- Що ж це таке? Пульсу нема, довідки є, малюнки з дитинства навіть є, а пульсу нема.
- А ти відкрий останню сторінку!!!
- А що там?
Я спитав вже якось іронічно.
- Половина відповідей на твої питання!
- Як це?
- А ти відкрий!
Чомусь мені здалося, що десь в середині він мене жаліє, але ззовні цього не показує. Перегорнувши та побачивши деякі матеріали зі свого життя, я зупинився на останній сторінці. Спочатку я не надав їй значення, але потім я помітив дещо. Це були аркуші паперу, жовтого кольору, і з’єднані чимось не зрозумілим. Мій сусід побачивши мою розгубленість, сам дістав ті папери, від’єднав від них ту дивну штуку і протягнув їх мені.
На першому аркуші була якась таблиця, просто лінії, горизонтальні і вертикальні, більш нічого. На іншому аркуші паперу було якесь доручення. Через велику пляму якоїсь рідини, я не можу його прочитати, проте наступний документ виглядає цілком цілим. Що це таке?
- «Звіт за прожите життя»? Що це в біса таке?
- Ну. Ти щойно прочитав що це.
- Ти, що знущаєшся? Фокуси із пульсом, липові посвідчення, усілякі папірці, цей звіт, твої слова, що я помер…
- Але ж ти…
- Що? Помер? Слухай, як тебе там?
- Неважливо.
У цій фразі я відчув стільки презирства, що мимоволі стало якось не затишно. Ця відповідь трохи збила мене з думки, але я вже завівся, машина була розігріта і готова до рішучого старту! Вперед!
- Добре. Але Я ВИМАГАЮ ПОЯСНЕНЬ!
- ТИХО!!!!
Він заверещав, нелюдським голосом так, що я відкинувся назад.
- Бовдур, подивись, що ти наробив!!! Дурень! Будеш сам їм все пояснювати!!!
- Кому-у-у-у?
- Їм
За мить я відчув тремтіння кімнати і звук чобіт, як на параді. Чіткий ритм пари сотні ніг ставав все гучнішим! Це викликає в мене неабиякий страх. Я помітив, що мій сусід, бігає по кімнаті, але раптом, щось на нього найшло і він, наче током вдарений, сів на своє ліжко, і випрямив спину так, що здавалось що він хоче розтягнути своє тіло! Далі хтось вибив двері які з’явились не звідки, а кімнату засліпило білосніжне сяйво, таке, що нічого не видно, лише тінь у дверях.
- Всім сидіти на своїх місцях
Я почув диявольський, як мені здалося, голос. Було б не розумно його ослухатися, тому я завмер, але на думку дещо спало і я спитав
- Хто ви?
Різкий та сильний удар в спину, а потім в потилицю… туман…
Немає коментарів:
Дописати коментар