Чепрасова Настя "ОСТАННІ ПОБАЧЕННЯ З МОРЕМ"

Настя

ОСТАННІ ПОБАЧЕННЯ З МОРЕМ

Це був останній день літа. Місяць із чистого неба пускав сяйво

Вона сиділа в легкому білому платті, вдихаючи повними легенями зникаюче повітря літа, а  він мовчки просто був поряд. Цього вечора він дозволив гратись із волоссям, а хвилі ніжно ласкати ноги. Усе здавалось таким казковим, лише думки про збігаючий час пускали в серце хвилювання. За час їх зустрічей вони не зронили  жодного слова, мовчання, думки захоплювали їх, хоча їх серця душ  розривалась від почуття та бажання все змінити, зробити так, щоб вони були завжди поряд, щоб їхні погляди не розходились ні на хвилину, щоб прекрасне споглядання один одного тривало вічність.

- Мені вже час йти. Пробач, але ми більше ніколи не побачимось, - прошептала вона, почала віддалятись від нього маленькими

відмовилась дихати, пірнула у глибини синього, бурхливого від почуттів моря.

Ніхто, ніщо не завадить їм бути разом! Минає час, але тіло не віддане берегу.

Він не зміг сціплені долоні тримали вічно...

Осінь    

 кроками, проводжаючи поглядом.
Він намагався зупинити її вітром. Вітер почав здіймати хвилі, вони налягали на берег, ковтали  сліди на піску. А вона все віддалялась від нього. 
- Зупинись, я відмовляюсь жити без тебе!
Вона зупинилась на секунду, щосили побігла йому назустріч. За крок вона на пісочний берег, де сиділи двоє закоханих.