Ти тут. В кімнаті № ZX 55666

Частина 2

Цікава кімната

Мені здалося, що він жартує зі мною, але вираз його обличчя, сказав мені, що йому і самому не до жартів. Тільки зараз я зрозумів, що знаходжусь у кімнаті. Висока стеля, дерев’яна підлога, побілені шпалери, але мене здивував той факт, що тут відсутні шафа, тумбочка, та бодай ще щось!!! Відсутність меблів гнітила, таке відчуття, що це якась божевільня. Я подивився на своє ліжко і від страху ледь не впав з нього! 

Я сидів на ліжку де не було матрацу, а вкривала мене проста ковдра, трохи підпалена в кінці, та з характерною жовтою плямою по центру. Так, стоп, а де той…? Я не бачу його, але чую якісь звуки схожі на переливання води. Цікаво…

Треба було оглянутись, бо звук через відсутність меблів котився слабкою луною, тому цей товариш міг бути де завгодно.

-         Обережно!

Я почув ці слова одразу, але не встиг зупинитися, бо ноги інстинктивно продовжували йти далі. А дарма! Тої самої миті моя голова прийняла на себе щось неймовірно важке і тупе. Удар був настільки потужним, що я ледве не впав, але не встиг, бо чиясь рука схопила  мене і скерувала кудись.

-         Сідай!

Я почув знайомий голос і мені полегшало на душі.

-         Ну ти і тормоз, О Л Е К С А Н Д Р Е.

Він промовляв моє ім’я так, наче говорив це з великої муки.

-         Лобом стіни пробиваєш?

-         Та я не бачив нічого. Хотів оглянути де я?

-         Ти тут. В кімнаті № ZX 55666

Він знав, що я все одно нічого не зрозумію, він каже зверхньо до мене….

-         Ти хоч знаєш на що налетів?

-         Ні

Він встав, і я зрозумів, що ми сиділи за якимось столом, дерев’яним столом.

Клац. Різке світло осліпило мене і я закрив очі руками.

-         Ой вибач, не попередив.

-         Та нічого, звикну.

Трохи оговтавшись, я все ж таки вирішив ще раз оглянути кімнату. Другого разу я побачив шафу незрозумілої форми, бо вона більше виглядала, як двері. Недалеко від шафи стояло ще одне ліжко і воно таке саме, як моє. Потім я подивився в іншу сторону. Побачив свого нового приятеля, який пальцем показував на щось зверху мене, я подивився і побачив ДВІ!!! лампи. Одна світила жовтим кольором, інша не горіла взагалі. Я дивився на другу лампу, і в мене все більше виникало відчуття, що я якось пов'язаний з нею! Щось від неї залежить! Раптом я почув знайомий голос.

-         Ну що, Сашко,  розповідай що ти та хто ти є! Твій чай, вже чекає тебе. Ти і справді не здогадався куди ти потрапив? ТИ знаєш що з тобою буде? 

Олександр Іванович Зозуля